Відома фраза “трансформуйся або помри” стала буквальною інструкцією до застосування для аграрних бізнесів, які хотіли вижити з початком повномасштабної війни. Викликів було чимало: від втрати частини родючих територій, тривалого блокування морського шляху експорту зерна, до прямих атак росії на інфраструктуру зберігання продукції. До кожної з перепон треба було адаптуватися та перебудувати відповідний напрямок діяльності.
Єдиний позитив ситуації полягав у тому, що з червня 2022 року вперше за історію незалежної України були скасовані експортні квоти для ринків Євросоюзу. Ця обставина разом з розгортанням нових логістичних шляхів для безпечного вивезення аграрної продукції дозволила агросектору продовжити генерувати значні валютні надходження до бюджету країни. Так, за даними Всеукраїнської аграрної ради, у 2022 році частка продукції агропромислового комплексу у загальній структурі експорту товарів з України становила близько 53%.
З минулого року вперше на європейський ринок можна було вільно постачати і український цукор. В Астарті переконані, що захід на відкритий ринок був вдалим. А за сприятливих умов Україна могла б замістити до 20% європейського імпорту цукру. Про це, про інші перспективи української агропродукції на європейських ринках та про роль агрохолдингів у воєнній економіці “Економічна правда” розпитала комерційного директора “Астарти” Вячеслава Чука.
– Війна та спричинена нею невизначеність спонукала українські бізнеси трансформуватися і швидко підлаштовуватися під нові обставини. Давайте згадаємо лютий 2022 року, як повномасштабна фаза війни починалася для “Астарти”?
– Все почалося з сигналу тривоги… Та якщо серйозно, усі бізнеси так чи інакше готувалися до війни. Кожен напрацьовував собі план дій у відповідності до можливих сценаріїв розвитку ситуації. Всі розуміли, що море або будь-які інші шляхи можуть бути заблоковані.
Де в цьому всьому була “Астарта”? Ми точно знали, що є внутрішній споживач, який потребував нашої продукції. У перші дні війни цукор і продукти тваринництва дуже активно споживалися на українському ринку. Частину продукції ми передавали в якості гуманітарної допомоги, розуміючи, що повинні зробити все, щоб не виникло загрози продовольчої безпеки.
А коли у червні 2022 року для нас відкрилися ринки Європейського Союзу, там доволі швидко знайшлися нові партнери. Тим більше, що у нас вже були певні напрацювання, які сприяли нам на цьому шляху.
– Які саме напрацювання?
– Західні партнери надають великого значення фінансовій звітності і дотриманню компаніями принципів сталого розвитку. А ми вже були готові до цього.
“Астарта” є публічною компанією з 2006 року, тож ми достатньо давно публікуємо як нашу фінансову звітність так і нефінансові звіти про наші досягнення у сфері сталого розвитку, які аналізуються на основі екологічних, соціальних і управлінських показників (ESG).
Ми переконані, що виробляти і продавати потрібно не просто продукцію, ми повинні сфокусуватися на ціннісних потребах людини і її бажанні зберегти планету для майбутніх поколінь. Тобто зусилля Астарти на вирішення соціальних та екологічних проблем є такими ж важливими, як і вироблення якісної та безпечної продукції. Все це формує репутацію.
Завдяки тому, що ми усе робимо публічно, про нас уже знали. Крім того, частково знали наш продукт. Наприклад, ще з 2015 року ми продавали до Європи соєві продукти. Ми працювали також з цукром – у рамках тієї обмеженої квоти (20 тис. тонн), яка була раніше. Тому з нами уже були готові вести справи. Ми знаходили логістику через західні кордони, знаходили покупця – іноді це відбувалося навпаки – і відразу починали продавати.
– З початку війни квоти на агропродукцію були скасовані і Європа мала змогу ширше познайомитися з українською продукцією. Наскільки, на вашу думку, європейський покупець зацікавився нею? Чи буде в нього інтерес у тому, щоб зберегти інтенсивні торгівельні відносини й після закінчення війни?
– Щоб цей інтерес зберігався, ми самі повинні його підтримувати. Насамперед вести передбачувану державну політику щодо експорту й внутрішнього споживання. Ми намагаємося донести до всіх, що поки є трамплін можливостей для експорту аграрної продукції і продуктів переробки в ЄС, його треба максимально використовувати.
На сьогодні виробництво цукру в Україні зросло. Цьогоріч ми плануємо повернути посіви буряку і виробництво цукру на рівень, що був до 2022 року. Формуємо навколо себе повноцінну екосистему та залучаємо до співпраці малих фермерів, інші дрібніші компанії. Ми йдемо до них і кажемо: вирощуйте буряк, а ми будемо переробляти, нарощувати наш експорт. Країна загалом планує виробити 1,6 – 1,7 млн тонн цукру, тоді як у минулому році було трохи більше 1,3 млн тонн. Внутрішньому ринку станом на зараз не потрібно більше 1 млн тонн.
Європа, зі свого боку, споживає дуже багато цукру, 17 млн тонн на рік. При цьому, значна частина продукції імпортується. Україна, опираючись на свої можливості, може покрити приблизно 20% європейського імпорту цукру.
Таким чином, ми можемо стати одним із ключових гравців у ланцюжку постачання ЄС, замістити існуючий бразильський імпорт, який не зовсім відповідає принципам сталого розвитку. Про це варто говорити: це гарний шанс для нас, а для Європи – можливість отримати хорошого сталого партнера, який виробляє якісну продукцію і піклується про довкілля.
Натомість маємо ситуацію з цукровим експортом, коли сама Україна запровадила обмеження щодо європейських ринків (йдеться про нульову квоту на експорт цукру, встановлену урядом з 5 червня по 15 вересня 2023 року, – ред.) та ізолювала доступ українських виробників до цього ключового ринку.
Держава має виважено ставитися до питань своєї регуляторної політики відносно експортних ринків, особливо у період військового стану. Водночас бізнес готовий нарощувати обсяги переробки продукції, інвестувати у те, щоб ми не експортували лише сировину. Бізнес готовий забезпечувати передбачуваність, сталість експорту, демонструвати надійне партнерство. Те саме має робити зі свого боку й уряд. Це основне побажання.
– Що ми можемо ще запропонувати Європі, окрім цукру?
– Соєву продукцію. Європейський Союз є нетто-імпортером продуктів переробки сої. І ми – країна, що вирощує до 4 млн тонн сої у рік – просто повинні її переробляти і стати ключовим постачальником для країн центральної Європи! У нас є соєпереробні заводи, а також потужності, які можуть переробляти всі олійні культури. Цього вистачить, щоб переробити всю сою, яка вирощується в Україні. “Астарта” постачає Європі українську сою ще з 2015 року і буде робити це надалі.
Загалом, більшу частину з того, що вирощує Астарта, можна переробляти в Україні і ми активно працюємо над цим – плануємо збудувати нову технологічну лінію поглибленої переробки сої.
Але варто також виробити і відповідну державну політику більше “включитися” у ринки з філософією прозорості, чесності, відкритості, сталості, щоб захищати інтереси національного виробника як в Україні, так і за її межами.
– У Європі є запит на органічну продукцію. Що можуть запропонувати українські бізнеси для цього ринку?
– В Україні поки що дуже мало займаються органічним виробництвом. Але у сівозміні “Астарти” є органіка. Щороку ми засіваємо нею 2 тис. га. Це гірчиця, льон, соя, просо, пшениця, кукурудза і соняшник. Маємо й досвід вирощування та постачання, відповідні сертифікації і “чисту” інфраструктуру. Техніка, транспорт, склади, біг беги тощо – все це не має містити хімічних слідів тих речовин, які використовуються для звичайного неорганічного виробництва. Простіше кажучи, вся інфраструктура взагалі не повинна мати жодного дотику з продукцією, яка проходила через якусь обробку. І це постійно перевіряється.
Органічна продукція переважно експортується на європейський ринок, адже там справді є на неї попит. Але ми вирощуємо таку продукцію у тому числі й тому, що це відповідає цілям сталого розвитку бізнесу.
Якщо ми хочемо щось робити, слідувати трендам майбутнього, то потрібно починати уже зараз. Для розуміння, одна лише сертифікація органічного зерна займає три роки.
– Після виходу росії із зернової угоди, пошук шляхів для вивезення українського зерна лишається найактуальнішою темою. На вашу думку, чи можлива робота морського зернового “коридору”, якщо росія так і не повернеться до угоди?
– Я не військовий експерт, але мені здається, що якщо світова спільнота, наші партнери, нас підтримають, робота “коридору” буде можлива. Вони зацікавлені у підтримці і пошуку шляхів для експорту української продукції. До прикладу, Китай і країни Азії, в які до війни Україна активно експортувала кукурудзу та пшеницю.
У жовтні 2022 року, коли зерновий морський коридор працював, Україна експортувала майже 2 млн тонн пшениці, з яких близько 40% пішло до азійських країн. У липні 2023 року Україна експортувала 800 000 тонн пшениці, але до Китаю не потрапило жодної тонни, оскільки все було експортовано до Туреччини або до ближчих портів Європейського Союзу через морську блокаду росії.
– Враховуючи фактор непередбачуваності з боку росії, міжнародні партнери поки що обережні у темі підтримки морського “коридору”. Натомість, говорять про пошук “альтернативних шляхів”. Про що саме йдеться?
– У нас є західні кордони, через які ми можемо рухатися вантажівками та залізницею. Плюс у нас є річкове сполучення Дунаєм. Цими коридорами, за різними оцінками, ми можемо щомісяця перевозити 3 – 5 млн тонн зерна. Цього достатньо, щоб поступово протягом року вивезти те, що ми виростили.
– Чому тоді нам вкрай потрібний морський шлях?
– Використовуючи альтернативні шляхи, ми не можемо впливати на світові ціни, робити світову продукцію більш дешевою. Адже, завантаживши і відправивши Panamax (клас морських вантажних суден – ред.), ми можемо швидко “погасити” десь ціни, щоб вони не росли. Це допомагає боротися з інфляцією у світі, оскільки на ринок одночасно “викидається” великий обсяг зерна. Це ще один доказ того, що світ потребує імпорту української аграрної продукції, не менше, ніж ми її експорту.
Але поступово постачати – це ми можемо. Якщо взяти зернові культури, які не переробляються в Україні, то протягом року ми їх якраз і вивеземо.
– Чи можна очікувати, що росія чинитиме опір експорту зерна й іншими шляхами, окрім морського?
– Вони точно не зможуть бити по кожній вантажівці, по кожній автомобільній дорозі. Можуть пошкоджувати залізничну колію, але вона відновлюється досить швидко. Можна теоретично зіпсувати якесь вузьке місце для проходу. Але експорт зерна – це як вода, яка завжди знайде, куди їй текти. Якщо це потрібно для економіки, то експорт все одно буде. Зупинити це росія не зможе, кожна така спроба лише ще більше дискредитуватиме їх перед цивілізованими країнами світу.
– Але по інфраструктурі зберігання зерна вони б’ють. Як при цьому мінімізувати втрати?
– Я думаю, що вихід – не потрібно концентрувати великі обсяги продукції в одному місці, а працювати під конкретну партію. Таким шляхом пішли нафтобази, ті ритейлери, які постачають продукти харчування і так далі.
– Очевидно, що “Астарта”, як великий аграрний бізнес, також була залучена до виконання Україною своїх зобов’язань в рамках зернової угоди. Якщо вона не буде відновлена, що це означатиме для вашої компанії?
– Ми адаптуватимемося до інших ринків, посилюючи цифровізацію компанії для простежування усіх процесів. Так ми зможемо ще краще зрозуміти, де є наш резерв і можливості.
Будемо посилювати переробку, а також налагоджувати нові логістичні ланцюги. Все це уже відбувається. Для прикладу, вирощена агарна продукція може бути використана для посилення напрямку м’ясного тваринництва, біоенергетики.
Одним із ключових бізнесів “Астарти” є цукор, тож як тільки припиняться обмеження на експорт, ми продовжуватимемо працювати і у цьому напрямку. Наша мета – дати відчути ключовим гравцям європейського ринку, що український цукор може стати аналогом того, що вони везуть з інших континентів, і точно кращий, і корисніший за будь-які цукрозамінники. Бізнес «Астарти» розвивається за принципами сталості, який не нехтує природою, а навпаки про неї турбується. Тож наші цінності відповідають європейським і можуть бути поєднані.
Під час війни аграрний сектор відіграє значну роль у валютних надходженнях України. Зрозуміло, що росія зацікавлена у зриві будь-яких ініціатив, що збільшують наші доходи. Але, як ми знаємо, у європейських партнерів теж є певні упередження щодо українського зерна…
– Саме так, ми бачимо, що якби нас зараз не інтегрували у вільну торгівлю з ЄС, є п’ять країн –Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія і Болгарія, які вирішили, що хочуть блокувати наш експорт. Це спричинює певні непередбачувані перешкоди у ринкових процесах. Але якщо окремі країни Європи захищають себе, то ми маємо на рівні державної політики переконувати їх у перевагах вільного ринку, особливо в умовах кризи.
Щоб зберегти внесок аграрного й переробного сектору у підтримку економіки, має бути можливість експортувати без перешкод як з нашого боку, так і з того боку.
– Які аргументи може використовувати Україна, щоб захистити себе у цій ситуації?
– Можливо варто поставити питання, що було б з інфляцією в окремих країнах без української продукції у минулому сезоні? Та сама Угорщина, яка мала інфляцію на рівні 30% минулого року. Якби української продукції не було, цифри були б ще вищими. Якщо діє заборона на імпорт, а локальної продукції бракує, ціни ростуть. І держава має все це дотує, замість запустити гравця, який міг би певною мірою стримати ріст цін.
Маємо ситуацію, коли дрібний європейський фермер, замість вносити вклад у підтримку продовольчої безпеки та стабільність цін, диктує правила, що можуть вплинути на рівень інфляції країни. А кажуть, що великі холдинги – це погано.
– Як виглядає взаємодія “Астарти” із дрібнішими виробниками у рамках тої екосистеми, про яку ви згадали?
– Це не просто взаємодія на рівні “купив-продав”. Для нас це синергія нашого бізнесу, і бізнесу, який люди створюють у громадах. Тому підтримка і розвиток регіонального підприємництва – це один з головних фокусів нашої соціальної політики.
Весною минулого року, ми включилися у ланцюг партнерства і постачання для програм World Food Programme в Україні. Серед обов’язкових вимог співпраці – проходження аудиту, контроль якості товарів, абсолютна прозорість та виключення корупційної складової і т.п. Але за рахунок того, що Астарта публічна компанія, має прозору структуру ведення бізнесу, продукція сертифікована за міжнародними стандартами, ми адаптувалися до вимог WFP доволі швидко і відносно легко. Вже за рік ми стали одним з її ключових постачальників продовольства для гуманітарних цілей в Україні.
Щоб підтримати малий та середній бізнес, який не може самостійно вийти на співпрацю з великими міжнародними організаціями чи компаніями, але вже виробляє дуже якісну продукцію, ми почали залучати їх до трьохсторонньої співпраці з WFP. Тобто, наша репутація дозволила стати мостом між WFP та регіональними підприємцями, щоб вони могли реалізовувати свою продукцію, а в подальшому і самостійно виходити на міжнародні ринки. До того ж така співпраця з локальними виробниками дає змогу покрити гуманітарні потреби українців без додаткового імпорту. І це лише один з прикладів.
– Як великий бізнес ще може допомогти громадами під час війни?
– Наразі маємо три грантові прогами для розвитку малого бізнесу та жіночого підприємництва у місцевих громадах: “Курс на незалежність”, “Сміливі” та “Крила”. Всього за трохи більше року ми, разом з нашими партнерами, профінансували розвиток 174 бізнесів, які вже створили 528 нових робочих місць. Ці грантові проєкти тривають і далі, тому ті, хто бажає розвивати започаткувати або розвивати свій бізнес, матимуть таку можливість.
Джерело: Економічна правда